Неодноразово на сторінках нашої газети з’являлися публікації про чергові досягнення завзятої Великодальницької волейбольної команди «Екстрім». Спортсменки представляли на обласних і міжнародних змаганнях своє село та район. І поверталися завжди з призовими місцями. Та мало хто знає, чия заслуга лежить у цих перемогах. Всю душу у розвиток команди вклав Васильєв Олег Миколайович – її тренер. На жаль, він вже ніколи не розповість про свою роботу, бо тяжка хвороба забрала його з життя. Це – велика втрата для близьких, команди, села і району. У приміщенні сільської ради та у НВК «Школа-гімназія» розміщені два високих стенди з кубками, у кожному з них – пам’ять про Олега Миколайовича.
Наприкінці жовтня Васильєву О.М. виповнилося б лише 57 років. Вшанувати пам’ять про тренера у Великому Дальнику вирішили провівши волейбольний матч – так, як сподобалося б йому. Отож 1 листопада у спортивному залі НВК «Школа-гімназія» зібралися команди: «Екстрім», «Юніори», «Ласточка» і «ДСШ №8». А поки вони змагалися, нам вдалося поговорити з людьми, які добре знали Олега Миколайовича.
– Он очень любил волейбол, жил этой игрой. Взрослая команда, с которой занимался, была призером области. А «Экстрим-2» (школьники) неоднократно становились областными чемпионами среди школьников. Его воспитанники, благодаря ему, все получали хорошее образование: он настраивал их на дальнейшее обучение, помогал поступать, представлял как перспективных волейболистов, а потом обязательно следил, как они учатся. Он создал команду в 2003 году, и она представляла на соревнованиях не только Великий Дальник, но и Беляевский район, – розповідає суддя гри, депутат районної ради Науменко Іван Олександрович. – Он был очень требовательным, поэтому девочки его боялись, но, вместе с этим уважали. Всем, кто приходил на волейбол, Олег Николаевич сразу говорил: «Хотите заниматься – занимайтесь, если нет – нет». Благодаря этому, дети были постоянно заняты и становились патриотами игры. Работа, которую он делал, была колоссальная – это же какой труд заниматься с детьми, поднять их с малого, да еще и девочек...Когда заболел, передал тренерство своей воспитаннице Горбенко Алле.
- Олег очень любил жизнь. Беспокоился, дрожал за всех, кто приходил в его команду. Он в «Экстрим» вкладывал всю душу, - згадує дружина Олега Миколайовича Ніна Яківна. – Всю жизнь муж был в спорте. Долгое время, где-то в 1998-годах работал судьей Всеукраинских волейбольних чемпионатов в старшей судейской коммисии. Позже набрал две команды девочек-волейболисток. Упорно с ними занимался, ставил цель – добиться больших результатов, и это было принесло свои плоды – меньше ІІ-го места в области у них не было, а было даже І-е по Украине (чемпионат в городе Белой Церкви)… Он этим жил, дышал. Все в «Экстриме» были, как родные. Учил их главному – командному духу. Не смотря на свою строгость, Олег никогда не обижал девочек. Мог поругать, если не старались, плохо играли, но потом обязательно подбадривал, поощрял. Так, после соревнований вся команда собиралась обсуждать игру, свои ошибки и пить чай с тортиком. Сельський совет очень помогал развитию волейболистов. Благодаря этому каждый год Олег возил всех на две недели тренироваться в спортивно-оздоровительный лагерь «Экономист» (Одесса). Спонсировались все поездки – девочки обьездили почти всю Украину, и нигде не занимали меньше второго места… Когда муж заболел, ему очень тяжело было пережить разрыв со своей работой. Он постоянно переживал за девочек, за команду.
- Олег Миколайович в 1990-их роках працював у школі, потім – на залізничному вокзалі. В той час не було підтримки у розвитку спорту. Коли я став головою сільської ради, вирішив це змінити. Мені порадили його, як дуже гарного тренера. А вже, щоб він погодився цим займатися, знадобилося чимало часу: не погоджувався спочатку, бо не вірив у те, що з цього щось вийде. До таких справ він ставився дуже серйозно, професійно. Потім запропонував йому тренувати команди разом з донькою, теж волейболісткою – і Олег Миколайович, нарешті, не відмовив, - говорить Великодальницький сільський голова Валентин Григорович Рибак. – Для того, щоб досягти бажаних результатів, довелось чимало попрацювати. Спочатку це нагадувало своєрідний спорт інтернат: волейболісток годували, тренували, запрошували для них спеціаліста з фітнесу. Змагалися попервах з обласними дитячими спортивними школами. Треба розуміти, що для дівчат перемоги в таких турнірах – вже високий результат, адже Одеські спорт школи мають відібраних сильних гравців. З кожною грою «Екстрім» ставала все сильнішою і цілеспрямованішою. У списках їхніх досягнень з’явилися: чемпіонство у Біляївському районі, призові та перші місця у обласних змаганнях, Міжнародні турніри (де у списку учасників серед великих міст зазначалося наше село) та інше… Олег Миколайович був максималістом. Всі, хто його знав, погодяться, що це тренер з великої літери. Він почав все з нуля і досяг таких результатів. А ще – постійно був поряд зі своїми вихованцями, підтримував їх. Йому вдалося вивчити ціле покоління молодих тренерів, які зараз продовжують його справу. Серед них і нинішні тренери «Екстриму» - Горбенко Алла Олександрівна (доросла група) та Дерев’янко Олена Олександрівна (молодша, шкільна група). У волейболісток, яких навчав Олег Миколайович, була приголомшлива спортивна підготовка, усі були здоровими. А ще – обізнаними. Адже під час кожної поїздки на змагання до іншого міста тренер обов’язково планував культурну програму, екскурсії… Те, що його не стало – велика втрата для всіх…
Гра була видовищною. Ще б пак! Адже Великий Дальник представляли «Екстрім» Горбенко Алли, вихованиці Васильєва О.М. та «Юніори» - команда, зібрана його донькою Іриною. З самого початку дівчата показали свою завзятість, силу та міцну підготовку. І хоча одесити «Ласточка» та «ДЮСШ № 8»проявили себе не слабкішими, вже можна було прогнозувати, хто стане переможцем цієї гри.
Любов Олега Миколайовича до волейболу передалася його доньці. Вона, як і батько, удосконалювала своє захоплення не просто на любительському, а на професійному рівні: закінчила одну з Одеських ДЮСШ, була суддею, деякий час тренувала команду. Коли Ірина вийшла грати – у неї сяяли очі, вона підбадьорювала гравців. Впевнено можна сказати, що волейбол для неї – не просто гра, і далеко не хобі. Недарма, що саме «Юніори» отримали перемогу. І особливий приз – перехідний кубок. Відтепер волейбольні турніри в пам’ять про Васильєва О.М. проводитимуться щороку і він буде передаватися наступним переможцям.
За друге місце довго змагалися дві сильні команди – «Екстрім» і «Ласточка». Волейболістки не поступалися ловкістю, спритністю і міцними ударами один одному. Та все ж більше м’ячів опинилося на сусідньому полі дальничанок. Тож, наступні місця розподілилися так: ІІ – «Ласточка», ІІІ – «Екстрім», ІV – «ДСШ №8».
За тиждень до цього проводились змагання серед молодших груп, де приймала участь команда «Екстрім-2». І хоча перемогу отримали «ДЮСШ № 8», дівчата показали гарну гру, спритність і дружність. Тоді усіх нагородили Грамотами.
Гарні результати отримали дівчата, яких тренував Васильєв О.М. І в цій перемозі – теж частинка його душі.
Ольга НАЗАРЕНКО
