БАСКЕТБОЛ
- Деталі
- Категорія: Спорт
- Перегляди: 32
21.04.18р. початок о 15.00год. у ДЮШС м.Біляївки відбудеться півфінал змагань серед чоловіків.
Наша підгрупа: с.Великий Дальник, с.Яські, с.Августівка, с.Нерубайське.
Зимова першість Біляївського району по футболу
- Деталі
- Категорія: Спорт
- Перегляди: 47
Завершено виступ ФК «Великий Дальник -1» та ФК «Великий Дальник-2» у зимовій Першості Біляївського району. 17.04.18р. наша командв з рахунком 0:2 поступилась ФК «Хаджибей» та зайняла почесне ІІмісце.
ВІТАЄМО НАШУ КОМАНДУ!
БК 1кварталу
- Деталі
- Категорія: Культура
- Перегляди: 337
Закінчено роботи по ремонту БК 1кварталу, які були заплановані на 2018р.
Двічі чемпіон Європи з пауерліфтингу – Віктор Яцишин
- Деталі
- Категорія: Спорт
- Перегляди: 133
Всім відомо: спорт гартує дух та підтримує фізичне здоров’я у тілі. Однак мій нинішній співрозмовник стверджує, що спорт лікує від різних хвороб, а також
привносить позитивні зміни у життя.
Коли вісім років тому 53-річному чоловікові після медичної діагностики поставили діагноз «остеохондроз», він уявити собі не міг, що вже за півроку забуде про хворобу, а ще через шість місяців, у досить таки поважному віці, здобуде титул Чемпіона України з пауерліфтингу,
попередньо ставши майстром спорту.
Справжній характер гартується з дитинства. Ще підлітком Віктор Антонович мріяв про море. Тому й записався до Одеського ДОСААФУ у школу аквалангістів. Ніби відчував: технічне вміння занурюватись під воду в майбутньому стане в пригоді.
– У той час молодь активно займалась фізичним гартом, що було стилем життя цілого покоління. Відвідування різних спортивних секцій, гуртків, участь у футбольних чи волейбольних клубах, заняття з плавання і тому подібне. Майже кожен ходив у «качалку», аби мати гарну фізичну форму. Шкода, що сьогоднішня молодь приділяє здоровому способу життя другорядне місце, віддавши першість віртуальному інтернет-ресурсу, – говорить Віктор Яцишин.
У вісімнадцять після проходження медогляду при розподіленні на місце строкової служби в армії тодішній ще вінничанин потрапив до Чорноморського військового флоту. Після кількох місяців в «учебці» направлений до Севастополя як торпедист підводного човна. Ось так розпочалась військово-морська кар’єра підводника.
Адже після демобілізації йому не хотілось прощатись з морем, і він радо погодився на пропозицію підписати контракт про службу на атомному підводному човні. Місцем дислокації бази стало місто Североморськ. Десять років змужнілий чоловік віддано захищав водні кордони своєї країни.У 1988-му вийшов на пенсію і оселився у Великому Дальнику на Одещині. Тут і море поруч, і колоритність півдня України приваблювала. Разом з родиною, де виховувались двоє дітей – син та донька, розпочав життя цивільної людини. Влаштувався на одну з одеських фабрик столяром.
Загалом, доля «обдарувала» чоловіка чималими випробуваннями: розлучення, втрата домівки, однак і винагородила великим щастям – батьківством. Сьогодні пенсіонер живе біля дочки заради дітей та онуків, якими Господь винагородив за терпіння та смиренність, вміння прощати та вірити у краще майбуття.
Одним з останніх випробувань, певно, стала хвороба, яку Віктор Яцишин не лише з успіхом поборов, а й відкрив у собі нові сили та спортивний талант.
– Коли у 2009-му лікар поставив мені діагноз, типовий для більшості людей мого віку, – остеохондроз, звісна річ, занепокоївся, адже коштів на вартісне медикаментозне чи альтернативне лікування пенсіонеру не знайти. Однак лікар мій виявився проникливим. Розуміючи мої фінансові можливості, порадив частіше відвідувати лікувальні болота Куяльницького лиману, а також записатись до спортзалу на легкі фізтренування, краще всього вправи зі штангою. Так я і зробив. Результат всього відчув вже за чотири-шість місяців – хвороба відступила, а ось спортзал став традиційним місцем відвідування як мінімум двічі на тиждень.
Займаюсь в Академії спорту, що в Малиновському районі міста Одеси (2 Застава). Тут віднайшов нових друзів серед когорти таких же ярих шанувальників пауерліфтингу. За їх підтримки та спонукань у 2009-му спробував себе на Чемпіонаті України. Перший титул приніс шалену радість, гордісно стало, приємно за щиру підтримку, – розповідає Віктор Антонович.
Далі – більше. У 2013 році Яцишиним взято титул Чемпіона Європи з пауерліфтингу, який він вдруге підтвердив у 2017-му. Семикратний рекордсмен України, майстер міжнародного класу з 2013-го року та п’ятикратний чемпіон України у Кубку Чорного моря з 2010-го. Саме йому вдалось побити попередній рекорд, що протримався аж десять років. Варто зауважити, що Віктор Антонович входить до Української бездопінгової Федерації, а також Всесвітньої Федерації з пауерліфтингу. Він є безумовним прикладом не тільки для молоді, а й людей середнього та зрілого віку у тому, що життя можна змінити у будь-який момент, якщо щиро потребуєш цього. А ще вкотре підтверджується незаперечна мудрість: у здоровому тілі – здоровий дух.
Кіма ДЕРКАЧ, с. Великий Дальник.
Детальніше: Двічі чемпіон Європи з пауерліфтингу – Віктор Яцишин
ЙОГО ШЛЯХ ДО П’ЄДЕСТАЛУ!
- Деталі
- Категорія: Спорт
- Перегляди: 275
Найгірше, що може бути в житті – впасти духом, зневіритись, не маючи підтримки близьких. Ось це по-справжньому страшно. Все інше – вважає Юрій Матафонов – можна пережити. І він пережив, витримав та став більш сильнім і витривалим. Для когось серйозна травма та раптова інвалідність стала б вироком. Він же гідно переніс це випробовування. Мабуть тому, що поруч були близькі люди, любляча родина, ті, хто підтримав та не дав впасти у прірву відчаю.
Сьогодні чоловік майже не згадує про нещасний випадок, що стався в 2000-му. Він зосереджений на спорті, який міцно увійшов в життя та додав йому сенсу. Захоплення розпочалось зі знайомства з директором Одеської обласної ДЮСШ стрільби Олегом Близнюковим, який запросив Юрія на тренування до спорткомплексу. Спочатку заняття стрільбою були на рівні захоплення. А потім – пішло-поїхало: тренування, змагання, нові знайомства, однодумці, друзі… Зараз спорт є справою його життя.
– Я вважаю – мені пощастило. В потрібний час поруч опинились близькі люди, що підтримали, розрадили, дали зрозуміти, що я їм потрібен. Окрема дяка – Володимиру Вікторовичу Міхейшину. На той час, коли мені запропонували спробувати себе у стрільбі, я працював водієм на його фірмі. І він, як керівник, підтримав та заохотив мене до занять спортом, надавав, в разі потреби, вихідні дні тощо. Завдяки йому я зміг поєднувати роботу та захоплення. Почав спілкуватись з людьми, які теж мали фізичні вади. Слухав їхні історії, і зрозумів, що на світі існує багато людей, яким гірше, ніж мені. Але вони на здаються, продовжують жити активно та насичено, займаються улюбленою справою. Жити без руки можливо. Куди гірше жити без сенсу в житті, без рідних та близьких людей!Нові товариші стали однодумцями. Ми щиро спілкуємось, розуміємось, як ніхто інший, навіть кепкуємо одне над одним! – розповідає чоловік.
Першу бронзову медаль з кульової стрільби Юрій Матафонов здобув у 2016-му. Українська параолімпійська команда брала участь в Кубку світу, який проходив у Польщі. А нещодавно українці повернулись з Об’єднаних Арабських Еміратів, де брали участь в Кубку світу серед спортсменів з порушенням опорно-рухового апарату. Команда з трьох чоловік, до складу якої входив герой нашої оповіді, повернулась додому із двома відзнаками: бронзовою та срібною медалями. Першу вони здобули за стрільбу з дрібнокаліберного, другу – з пневматичного пістолету. Участь в змаганнях брала 41 країна. І за кількістю здобутих медалей Україна посіла перше місце!
Є у Юрія гарна мрія – стати паралімпійським чемпіоном. Підніматись на п’єдестал під звуки гімну України. Мороз йде шкірою – коли уявляє цю зворушливу мить. І тому він наполегливо, невпинно тренується. Навіть тренер дивується такі витривалості, працездатності та працелюбності.
7 квітня Юрій Матафонов вирушає в нову подорож – на Кубок світу з кульової стрільби (зі пневматичної зброї) до Польщі. Після того відправиться на збори до Німеччини, де готуватиметься до Чемпіонату світу. Змагання відбудуться в Південні Кореї, в першій половині травня. Для спортсменів розігруватимуться перші ліцензії на Паралімпіаду-2020, що пройде в Токіо. Для Юрія – це неабиякий шанс потрапити на омріяну Паралімпіаду.
Здобуде він цього року жадану ліцензію чи ні – невідомо. Зрозуміло одне – своєї мети чоловік досягне будь що. Такі люди ніколи не здаються.
Інна МЕЛЬНИК
с. Розселенець
